До 40-х роковин Чорнобильської катастрофи
Лікідатори..Вони стали частиною великої, болючої, але величної історії.
У перші тижні й місяці після Чорнобильської катастрофи, коли світ ще не встиг усвідомити масштаб трагедії, у 30‑кілометрову зону ЧАЕС увійшли тисячі людей. Ліквідатори… Вони йшли туди, де повітря було отруєне, земля — гаряча, а майбутнє — під питанням.
Понад 600 тисяч громадян колишньего СРСР отримали статус ліквідатора, половина з них були з України. Шістсот тисяч сердець, що билися всупереч страху. Шістсот тисяч кроків назустріч невидимому ворогу. Саме вони стали живим бар’єром, який зупинив атомну смерть.
Найнебезпечніші, найважчі, найвідчайдушніші завдання лягли на плечі оперативного угруповання військ. У серпні 1986 року — сорок тисяч військовослужбовців. Сорок тисяч людей, які не мали права на помилку. Авіатори, що піднімалися в небо над реактором, знаючи, що кожен виліт може стати останнім. Хіміки й інженери, які працювали там, де рівень радіації зашкалював. Підрозділи цивільної оборони, що трималися на межі людських можливостей.
Щоб упорядкувати управління, 30‑кілометрову зону поділили на три сектори та особливу зону. Але жодна схема не здатна описати того, що відбувалося всередині цих меж. Там, у задимленому повітрі, серед уламків і тиші, що дзвеніла від радіації, люди проявляли найвищу пробу мужності. Вони не просто виконували накази — вони рятували країну, рятували Європу, рятували майбутнє.
У цій боротьбі зійшлися фахівці всіх напрямів: адміністратори оперативних груп, пожежники, персонал ЧАЕС, авіатори, шахтарі, науковці, хіміки, медики, біологи, контррозвідники, працівники органів внутрішніх справ, будівельники…
Усі вони стали частиною великої, болючої, але величної історії. Історії, яку ми не маємо права забути — бо вона написана людською відвагою, потом, кров’ю і життями.
